• Версія запису: SSRN 7120940 · DOI 10.2139/ssrn.7120940
• Архівна копія, яку можна цитувати та завантажити: 10.5281/zenodo.22168724 — концептуальний DOI, завжди розв'язується до останньої версії
• Повний текст як Markdown та PDF: GitHub
• Читабельний HTML: https://polyhelper.ai/research/missing-variable/

Той самий текст знаходиться на чотирьох платформах, щоб його можна було отримати, коли одна з них не може його надати. SSRN зберігає версію запису; цитуйте саме їх.

Відсутня змінна у судах з підтримкою ШІ

Архітектура та якість доступу до правосуддя для самозахисників

Vadym Chernets, PhD¹

Вперше опубліковано липень 2026; ця версія вересень 2026

ЗАЯВА АВТОРА ЩОДО РОЗКРИТТЯ ІНТЕРЕСІВ

Інтерес автора в цій статті трійчастий, і кожна його складова суттєва. По-перше, автор є позивачем у справі Chernets v. Google LLC et al., No. 1:25-cv-05691-RER-RML (E.D.N.Y.), судовому розгляді, який служить предметом цього дослідження. По-друге, автор є розробником багатомодельної системи оркестрації, використання якої розглядається тут, і є названим заявником на міжнародні патентні заявки в сімействі патентів, описаному в Частині III; тому автор має інтерес до методів, які аналізує ця стаття. По-третє, автор є аналітиком. Методологічні обмеження, викладені в Частині IV, управляють аналізом: спирання виключно на громадський судовий реєстр, відсутність припущень щодо мотивів мирових угод та невключення самозвітних показників продуктивності системи як доказів. Частина VII визначає обмеження.

Два абзаци, один у Частині II і один у Додатку, це власні слова автора про те, чому він створив систему і чому він подав позов; вони позначені як його, і жоден висновок на них не ґрунтується. В іншому випадку ця стаття спирається виключно на громадський федеральний судовий реєстр і загальнодоступні джерела; вона не розкриває конфіденційну судову стратегію щодо позовів, які залишаються на розгляді проти сторін, що не досягли миру. Автор не є адвокатом. Помічники ШІ використовувалися як інструменти під керівництвом автора; ідеї, дослідження та висновки належать авторові.

РЕЗЮМЕ

Майже кожен опис штучного інтелекту в судових розпорядженнях спирається на невисловлене припущення: що допомога ШІ — це один феномен. Дебати, які це припущення породжує, йдуть про обсяг та вигадування: федеральна частка позивачів, що самопредставляються, зросла з 11% до майже 17%, суди описують це як «екзистенціальну загрозу», збільшена кількість рішень про санкції через вигадані цитування. Те, що сукупні дослідження ще не можуть показати, — чи змінює якась конфігурація допомоги ШІ якість роботи осіб, що самопредставляються. Записи, використані тут, — це публічний реєстр однієї федеральної справи, і вони містять закономірність, яку облік обсягу та халюцинацій не передбачає. Особа, що самопредставляється в суді, без будь-якого адвоката, використовуючи, за розповіддю автора, систему багатомодельної оркестрації (незалежні моделі запитані паралельно, розбіжності виявлені замість усереднення, цитування перевірені щодо зовнішніх джерел), відповіла на шість узгоджених передмовних листів протягом чотирьох днів, подала істотне заперечення за шість тижнів до крайнього терміну та виявила перевірену помилку статутного цитування в меморандумі, поданому для семи відповідачів, представлених адвокатами з провідних фірм, у справі проти тринадцяти технологічних компаній. Останнє з цих трьох — це зворотне явище того режиму відмови, який домінує в літературі. Стаття пропонує гіпотезу залежності від архітектури: архітектура допомоги ШІ, одномодельне запитування порівняно з багатомодельною оркестрацією, є емпіричною змінною якості судового самопредставлення само по собі, а не деталлю реалізації та не тим самим, що доступність ШІ. Доктринальні наслідки, розглянуті тут, — це для доктрини робочого продукту, де федеральні суди розійшлися на початку 2026 року, та для нормативної бази щодо несанкціонованої практики. Справа пропонується як доказ існування, який можна спростувати, та дослідницька програма; автор — це позивач, розробник системи та аналітик.

Ключові слова: позисковий процес; особи, що самопредставляються; доступ до правосуддя; судопроцес з допомогою ШІ; генеративний ШІ; багатоагентна дискусія; багатомодельна оркестрація; вигадані цитування; перевірка цитування; доктрина робочого продукту; розкриття інформації; постійні накази; Правило 11; несанкціонована практика права; Стаття III; гіпотеза залежності від архітектури. Класифікація JEL: K41 (Судовий процес); K10 (Основні галузі права, загальне); O33 (Технологічні зміни: вибір та наслідки). # Зміст

I. Вступ 4

II. Розрив у доступі до правосуддя та поворот до ШІ для самопредставлення 6

III. Від одномодельного запитування до оркестрації: когнітивний екзоскелет 11

IV. Методологія та доказова база 15

V. Висновки 18

A. Реконструкція правової бази після початкового дефектного подання 19

B. Відповідь на узгоджену передмовну практику 20

C. Своєчасна відповідь на консолідовану заперечення 21

D. Виявлення помилки статутного цитування в меморандумі заперечення 22

E. Ранні врегулювання 23

VI. Доктринальні наслідки 25

A. Робочий продукт та особа, що самопредставляється 25

B. Несанкціонована практика права 27

C. Переосмислення, а не вирішення 29

VII. Обмеження та майбутня робота 29

VIII. Висновок 32

Додаток. Одна архітектура допомоги, визначена так, щоб її можна було запустити 34

Вибрані посилання та нормативні акти 42

I. Вступ

Один позивач, тринадцять компаній ШІ: справа, розглянута тут, стискує в один судовий реєстр питання, яке ця стаття ставить перед літературою. Розрив між цивільними правовими потребами американців та ресурсами, доступними для їх задоволення, є одною з найстійкіших проблем американської судової системи. Останнє національне дослідження Корпорації правових послуг виявило, що малозабезпечені американці не отримали або отримали неадекватну допомогу щодо дев'яноста двох відсотків цивільних правових проблем, які істотно їх стосувалися, причому майже три з чотирьох малозабезпечених домогосподарств мають принаймні одну таку проблему впродовж одного року.² Для більшості осіб, що самопредставляються, бар'єр — це не збір за подання, а все, що йде після: пошук належного суду, визначення дійсної підстави позову, вручення документів корпоративним відповідачам та відповідь на клопотання, складені досвідченими адвокатами за стиснутих строків.

Ця популяція швидко зросла з тих пір, як генеративний ШІ став широко доступним. Недавнє великомасштабне емпіричне дослідження повідомляє, що частка федеральних цивільних позивачів, які самопредставляються, стабільна близько одинадцяти відсотків впродовж двох десятиліть, зросла до 16,8 відсотка у фіскальному році 2025 (Рис. 1), та що частка досліджених федеральних цивільних позовів, що мають ознаки тексту, створеного ШІ, зросла з практично нуля в 2019 році до більш ніж вісімнадцяти відсотків на початку 2026 року, як виміряно у цьому дослідженні. Цей зразок спирається на позови, подані як самопредставленням, так і з адвокатом, взяті з архіву RECAP, який, як обережно зазначають автори, недостатньо представляє подання, зроблені без адвоката.³

Суди та коментатори реагували переважно з занепокоєнням. Тодішній керівний суддя федерального районного суду описав загальну проблему як «екзистенціальну загрозу для федеральних судів».⁴ Колегії адвокатів попереджають, що споживчі чат-боти можуть перейти у сферу несанкціонованої практики права, і зростаючий обсяг рішень про санкції стосуються позивачів, як представлених, так і не представлених, які подають меморандуми, посилаючись на справи, які не існують.

Занепокоєння добре обґрунтоване, але воно описує певний спосіб використання ШІ. Зосереджуючись на цьому способі, існуюча емпірична робота неявно розглядає допомогу ШІ як однорідну, і ця стаття доводить, що це припущення більше не є обґрунтованим. Задокументовані помилки (вимислена авторитет, некритична згода, недиференційований обсяг) характерні для одномодельного запитування: позивач ставить питання одній багатоцільовій моделі та подає результат. Майже вся емпірична картина самопредставниства з допомогою ШІ спирається на цей спосіб.

Розглядувана тут архітектура є іншою, і питання полягає в тому, чи має значення ця різниця. При мультимодельній оркестрації запит одночасно розповсюджується на кілька незалежних моделей, а їхні результати порівнюються. Згода та неузгодженість стають явними, а розбіжність, включаючи меншинний сигнал, який позначає можливу помилку, зберігається, а не усереднюється. Висунуте тут твердження є вузьким, але, якщо воно правильне, то вагомим: режими відмови однієї моделі, які викликають поточну стурбованість, можливо, не є невід'ємними для судових розбирательств, допоміжених штучним інтелектом, і архітектура оркестрації може перетворити використання штучного інтелекту з джерела обсягу на інструмент якості. Внесок є методологічним: стаття пропонує розглядати архітектуру допомоги штучного інтелекту як окрему емпіричну змінну, а не як деталь реалізації, а представлена далі справа пропонується як один задокументований випадок, що мотивує цю пропозицію. Твердження в чотирьох словах: архітектура, а не доступність.

Твердження розроблюється на основі дослідження одного випадку, Chernets v. Google LLC et al., федерального позову, у якому один особисто представлений позивач, використовуючи (за його власним твердженням) систему мультимодельної оркестрації, судився проти групи технологічних відповідачів, представлених адвокатами з численних юридичних фірм. Аналіз спирається повністю на публічний реєстр справи: подання, дати та номери документів, які може перевірити будь-який читач. Цей реєстр показує поведінку, яку панівна розповідь про обсяг та галюцинації не описує і яку сукупні дослідження судових справ, допоміжених штучним інтелектом, не призначені виявляти: повний цикл обміну доводами, проведений проти скоординованої лінії захисту, з шістьма скоординованими листами перед клопотанням, на які дали відповідь протягом чотирьох днів, та матеріальним запереченням, поданим на тижні раніше крайнього терміну, і виявлення перевіримої помилки посилання на статут у кратке захисту коаліції. Чотири відповідачі врегулювали справу на ранній стадії (на конфіденційних умовах; Частина V.E). Справа залишається невирішеною, і мета її розгляду — використати перевіримий реєстр для ізоляції явища, яке за панівною розповіддю не повинне було б існувати і яке література досі не розглядала детально.

Один випадок, представлений стороною, може встановити, що явище сталося, але не як часто воно трапляється або чи воно узагальнюється; Частина VII визначає межі. Аргумент полягає в тому, що архітектура допомоги штучного інтелекту є незалежною змінною у дослідженні судових розбирательств, допоміжених штучним інтелектом, змінною, яку поточний підхід, зосереджений на доступності та обсязі, не ізолює. Це гіпотеза залежності від архітектури; Частина IV формально її висловлює.

Стаття розвивається так само. Частина II розташовує дослідження в межах літератури про доступ до правосуддя та нових досліджень щодо використання штучного інтелекту особами, які самі себе представляють. Частина III розрізняє запит однієї моделі від оркестрації та визначає механізм. Частина IV висуває метод дослідження справи та його доказову базу в публічному реєстрі справи. Частина V представляє висновки. Частина VI розглядає наслідки для доктрини робочого продукту та нормативної бази щодо несанкціонованої практики права. Частина VII розглядає обмеження та майбутню роботу. Частина VIII завершує.

II. Розрив у доступі до правосуддя та звернення до штучного інтелекту осіб, які самі себе представляють

Розрив у правосіддя є структурною ознакою цивільної системи США, а не маргінальною. Велика частка американців з низьким і середнім доходом не отримують змістовної юридичної допомоги з приводу своїх цивільних проблем, і в багатьох категоріях справ самопредставництво є нормою, а не винятком (Carpenter, Shanahan, Steinberg & Mark 2022). З часу порівняльного руху доступу до правосуддя 1970-х років (Cappelletti & Garth 1978), вчені розглядають питання як питання розподілу: юридична експертиза є дефіцитним ресурсом, нерівномірно розподіленим, а позивачі, найменш здатні дозволити собі адвоката, часто є тими, хто має найбільшу ставку (Sandefur 2019). Та література запитує, що означає мати доступ до правосуддя; питання, на яке ми шукаємо відповідь тут, — це якість цього.

На цьому тлі генеративний штучний інтелект з'явився як амбівалентний розвиток. З одного боку, він обіцяв демократизувати юридичні можливості, надаючи непредставленим позивачам копію дослідження, складання документів та аналізу, які надає адвокат. Це обіцянка набула конкретної форми, коли передова модель пройшла Uniform Bar Examination (Katz, Bommarito, Gao & Arredondo 2024), хоча такі тести продуктивності змінили очікування щодо можливостей, не ізолюючи архітектурні відмінності. Simshaw рано попередив, що штучний інтелект натомість може закріпити двохрівневу систему, в якій добре забезпечені одержують експертне людське судження, а решта отримує автоматизовані наближення.⁵ Емпірична картина, що з'явилася з того часу, є більш конкретною: аналізуючи мільйони федеральних подань, нещодавня робота документує, що коефіцієнт позивачів, які самі себе представляють, різко зріс після публічного випуску генеративного штучного інтелекту, і розробляє показники дискусійного письма, послідовного зі штучним інтелектом, у самих скаргах. Цей сукупний запис не може ще показати, чи це залишає осіб, які самі себе представляють, у кращому становищі. Як зауважують найбільш уважні читачі цього дослідження, допомогти новим позивачам пройти через двері суду не те саме, що допомогти їм усередині (Engstrom & Caspi 2026).

Рисунок 1. Зростання кількості позивачів, які самі себе представляють, у федеральних цивільних справах після широкої доступності генеративного штучного інтелекту.

Джерело: Адаптовано з Shah & Levy (2026); цифри округлені.

Прийняття в судах і практикуючою адвокатурою було переважно обережне, і занепокоєння групуються навколо фальсифікації, неправомочної практики та обсягу. Щодо фальсифікації, нині значна низка рішень карає сторін та адвокатів, які подають меморіали, посилаючись на справи, які не існують,⁶ режим відмови, виявлений безпосередньо в генеративних моделях, які створюють правдоподібну, але вигадану авторитетність. Цей режим відмови створив задокументовану реєстр рішень, у яких суд встановив або прийняв як факт, що подання спиралося на матеріали, створені ШІ: більше двох тисяч у світі до вересня 2026 року (Charlotin 2026), а зараз включає широко описаний епізод, коли одна з найбільш видатних фірм Волл-стріту принесла вибачення федеральному суду з питань банкрутства за екстрене подання, що містило неточні посилання та інші помилки, деякі з яких були ШІ "галюцинації".⁷ Склад цієї реєстру сам по собі показовий: те, що почалося переважно як явище самопредставництва, не залишилось таким. До середини 2026 року ліцензовані адвокати становили приблизно дві п'ятих задокументованих випадків, а їхня частка в новостворених висновках зростала.⁸ Колегії адвокатів та коментатори також турбуються про неправомочну практику, запитуючи, чи перетинають споживчі чат-боти, які надають правові консультації, лінію, що зберігає практику права для ліцензованих адвокатів, і чи можуть організації, які їх керують, нести відповідальність.⁹ Що стосується обсягу, судді описали приплив подань, складених з допомогою ШІ, як навантаження на судові ресурси, у найгострішому формулюванні — екзистенційну загрозу федеральним судам.

Судова реакція набула подальшої, розкривальної форми. З середини 2023 року окремі федеральні та державні судді видали постійні накази, присвячені генеративному ШІ у своїх залах суду (публічні трекери тепер містять сотні, жодні два не однакові), вимагаючи від сторін розкрити, чи було використано ШІ при складанні, сертифікувати, що посилання були перевірені, або те й інше.¹⁰ Накази мають спільний дизайн (Таблиця 1): вони регулюють факт використання ШІ та перевірку його результатів. Архітектура, чи є допомога однієї моделі чи оркестрована, що самоперевіряється чи ні, є змінною, виокремленою тут, і вона не з'являється в жодному з наказів, які автор знайшов. Суд, застосовуючи такий наказ до справи, вивченої тут, записав би лише те, що було використано ШІ. Ні режим розкриття інформації, ні емпірична література в даний час не мають словника для того, як, і та відсутність є тією ж припущенням однорідності, описаним вище, у нормативній формі.

Таблиця 1. Режим розкриття інформації про ШІ, що з'являється: що запитують постійні накази, а що ні.

Джерело: Публічні трекери судових постійних наказів про ШІ (Law360 Pulse; Legal AI Governance) станом на липень 2026 року; див. примітка 9. Характеристика охоплення авторська.

Малюнок 2. Відсутня змінна: існуючі емпіричні дослідження змінюють доступність допомоги ШІ; її архітектура не вимірюється.

Джерело: Схематична діаграма автора емпіричної літератури, обговореної в цій частині.

Два розвитки збігаються у питанні, дослідженому тут. Розрив у справедливості пояснює, чому самопредставництво має значення: для більшості сторін альтернативою самопредставництву є відсутність представництва взагалі. Недавне збільшення самопредставництва, одночасне з широкою доступністю генеративного ШІ, пояснює, чому архітектура допомоги ШІ стала важливим дослідницьким питанням, а не деталлю, яка випадкова. Якщо непредставлені сторони тепер діють через ШІ у великих масштабах,¹¹ то те, як цей ШІ налаштовується, може формувати якість того, що доходить до судів, і може принципово звузити розрив у здатності вирішувати проблеми між індивідами та інституціями, з якими вони стикаються.

Одне подальше формулювання змінює те, як розуміється оркестрація. Для користувача з руховою, спинною або зоровою інвалідністю, який не може одночасно керувати кількома інтерфейсами браузера, ручний робочий процес, який здорові користувачі вважають просто нудним (відкрити кожного постачальника, вставити запит, прочитати, порівняти), не нудний, а недоступний. Об'єднаний багатомодельний доступ — це не переважність продуктивності, а питання розумного пристосування (cf. Blanck 2014, щодо доступності вебу для осіб з когнітивними інвалідностями; розширення на рухові, спинні та зорові інвалідності належить авторові). Блокування допоміжної автоматизації робочого процесу, який людина в іншому випадку могла б виконувати вручну, накладає навантаження, яке за конструкцією падає найбільш важко на користувачів, найменше здатних виконувати його вручну, а для цього користувача архітектура перетворює дебати про неправомочну практику на питання розумного пристосування.¹²

Я створив це для когось із моєї сім'ї, хто не може робити це вручну — хто не може переходити між вкладками браузера. Милиця, собака-провідник: щось робить ту частину, яку людина не може робити. Скажи один раз, і це готово. Саме про це йдеться в цій справі.

Те, що об'єднує ці занепокоєння, і те, що ця Стаття намагається зробити видимим, — це неявна модель того, як позивач без адвоката використовує штучний інтелект: одна людина, одна універсальна модель, мінімальна перевірка, максимальні результати. Однак це не єдина доступна архітектура, і емпірична література (Рисунок 2) ще не розглядала випадки, побудовані на іншій. Наукові роботи вимірюють кількість судових справ позивачів без адвоката з використанням штучного інтелекту та надійність її найпоширенішої форми; вони здебільшого не запитували, чи створює інша архітектура допомоги іншу якість судової поведінки. Цю прогалину розглядають тут, представляючи близько задокументований випадок режиму використання, який комплексні дослідження не виділяють.

III. Від запитування однієї моделі до оркестрування: Когнітивний екзоскелет

Термін «когнітивний екзоскелет» позначає розрізнення, яке дебати про правовий штучний інтелект мають тенденцію стирати. Екзоскелет посилює людину всередину нього; він не діє на місці людини, і він інертний без людини. Це розрізнення між посиленням та заміною проходить крізь обидва доктринальних питання, розглянуті в Частині VI. Захист роботи природно прикріплюється до посилення, тому що захищена стратегія залишається власною позивача, і складно застосовується до заміни. Законодавча база щодо неправомірної практики спрямована на заміну (сутність, яка практикує право для когось) і слабо охоплює інструмент, через який особа практикує для себе. Чи є дана система однією або іншою, — це питання архітектури та використання, а не ярликів. Занепокоєння, розглянуті в Частині II, спільно мають неявну архітектуру. У парадигматичній проблемній справі позивач без адвоката ставить питання однорідній універсальній моделі та подає отриманий результат. Патологія, що виникає, є в значній мірі властивостями цієї одномодельної конфігурації: вигадані цитати, впевнені спотворення права, угодливе погодження з позицією користувача (Sharma et al. 2024). Самотня модель не має внутрішнього опонента, ніщо в системі не розташовано для того, щоб це оспорити. Її помилки, якими б впевненими вони не були, проходять без заперечення. Режими помилок однієї моделі, що домінують у літературі, у цьому сенсі не є властивостями штучного інтелекту; вони є властивостями конфігурації.

Протягом десятиліть дослідження штучного інтелекту та права прагнули надійності через явне інженерування знань, кодування правового міркування в правилах та моделях на основі прецедентів (Ashley 2017), перш ніж поворот машинного навчання змістив питання від кодування правил до навчання закономірностей (Surden 2014). Окремі дослідження в галузі інформатики пропонують, що ця конфігурація не єдина доступна, і що її режими помилок частково архітектурні, а не внутрішні. У підході, що звичайно називається дебатом багатоагентної системи, кілька екземплярів моделі незалежно генерують відповіді, а потім критикують міркування один одного через послідовні раунди перед тим, як зійтися на відповідь. Основоположне дослідження повідомляє, що ця процедура «суспільства розумів» покращує фактичну валідність та зменшує помилкові відповіді та галюцинації, до яких схильні одинокі моделі.¹³ Подальша робота розширила та уточнила цей висновок, повідомивши, що структурована неугода зменшує галюцинацію в математиці, логіці та еталонах питань-відповідей, при цьому також визначаючи межі, такі як зменшення ефективності понад кількька агентів та раундів, та необхідність оцінити якість проміжної аргументації, а не лише остаточних відповідей.¹⁴ Домени еталонів мають значення тут. Ця література в основному підтверджує структовану неугоду на математиці, логіці та еталонах питань-відповідей, областях з перевіреними відповідями. Чи передаються його переваги на правову аргументацію, де багато питань не мають однієї перевіреної відповіді та моделі можуть ввічливо зійтися на спільній помилці, є невитестованим, і передача є припущенням дизайну, що розглядається тут, а не продемонстрованим результатом.

Для поточного аналізу частина механізму, яка має значення, — це звідки походить приріст надійності. Гіпотеза полягає в тому, що приріст походить від взаємин між моделями, а не від того, щоб якась окрема модель була більш спроможною, від того, що неугода виявляється та розглядається, а не придушується. Цінність оркестрування не в більшій кількості відповідей, а в краще підтриманих. Факт, який одна модель стверджує, а інша оскаржує, — це факт, який найбільше потребує перевірки, та процедура дебатів спрямовує на неї увагу, тоді як запитування однієї моделі не може. Механізм має впізнавані аналоги в інших областях (методи ансамблю в машинному навчанні, коди виправлення помилок в теорії інформації, структурована незгода в науці групової думки), що пропонує, що це загальна властивість надлишкових систем, що зберігають неугоду, а не артефакт будь-якого одного продукту.

Таблиця 2. Запитування однієї моделі проти оркестрування багатьох моделей за властивістю дизайну.

Джерело: Властивості дизайну згідно з літературою дебатів багатоагентних систем (напр., Du et al. 2024; Liang et al. 2024; Chan et al. 2023) та, для стовпця оркестрування, документація системи.

Це дослідження справи має рефлексивну структуру, яка, наскільки відомо авторові, не притаманна жодній іншій судовій справі: технологія, що є предметом спору, це та сама технологія, за допомогою якої веде́ться сам спір. Кілька з відповідачів розробляють моделі, які системи такого роду запитують, система оркестрації, що розглядається, координує ці ж самі публічно доступні моделі, і судова поведінка, розглянута у Частині V, відбулася, поки ця координація була у використанні. За гіпотезою, висунутою тут, жодна окрема модель не надала цієї спроможності. Кожна несе режими відмови однієї моделі, описані вище, і кожен відповідач, який розробляє складову модель, мав за конструкцією доступ максимум до власної складової моделі. Конфігурація, яка мала значення, була реляційною: різнорідні моделі від противникуючих постачальників, запитані паралельно, перевіряючи одна одну. Рефлексивність виконує аналітичну роботу, оскільки вона утримує компонентну технологію незмінною: яких би відмінностей ні розкривав протокол, їх неможливо приписувати виключно тому, що позивач мав доступ до кращих компонентних моделей, ніж відповідачі, оскільки кілька з компонентних моделей були розробленими самими відповідачами; конфігурація, доступ і навички оператора залишаються відкритими поясненнями. Цей напрямок дослідження також не є зовнішнім щодо відповідачів. Великі лабораторії штучного інтелекту самі опублікували матеріали про переваги багатоагентних і ансамблевих конфігурацій над однією моделлю, і протягом досліджуваного періоду перейшли до комерціалізації крос-модельної верифікації у своїх власних продуктах.¹⁵ Архітектура, що розглядається, це та, яку сама індустрія все більше схвалює.

Оркестрація узагальнює багатоагентну дискусію в операційну систему (Рисунок 3). Коли дискусія зазвичай запускає кілька екземплярів однієї моделі, оркестрація відправляє запит через різнорідні моделі від різних постачальників, нормалізує їхні виходи, обчислює консенсус і, що критично важливо, зберігає розбіжність як сигнал першого класу замість того, щоб усереднювати її в одну відповідь. Система оркестрації, використана в цьому дослідженні, є одною реалізацією цієї моделі: згідно з її технічною документацією, вона включає запитування різнорідних моделей, формування консенсусу, збереження розбіжностей та верифікацію цитувань проти зовнішніх джерел.¹⁶

Архітектура оркестрації, що розглядається, є конкретизованим, спеціально розробленим дизайном. Вона є предметом сімейства патентних заявок, що очікують розгляду, включаючи кілька міжнародних заявок за Договором про патентну кооперацію, поданих у 2025 та 2026 роках.¹⁷

Дві конфігурації відрізняються за кількома осями дизайну, резюмовані в Таблиці 2. Два з цих рішень є аналітично значущими. Одне з них — це верифікація цитувань проти зовнішніх джерел. Домінантна помилка однієї моделі в судовому розгляді — сфабриковані цитування — виникає, оскільки модель генерує цитування на основі вивчених паттернів замість того, щоб їх отримати, і архітектура, яка перевіряє кожне цитування проти живої бази даних, позначаючи, а не включаючи те, що вона не може підтвердити, спрямована на цей збій у його джерелі. Інше — це збереження розбіжностей. Там, де моделі не згідні щодо юридичного тлумачення, систему оркестрації можна налаштувати так, щоб розглядати незгоду як спусковий механізм для обережного підходу та людського огляду, а не як шум, який має визначатися більшістю голосів. У сферах високих ставок розбіжність між незалежними системами може сама по собі становити інформацію, придатну до дії, а не статистичний шум: сигнал меншості, що вказує на можливу помилку, зберігається і підвищується. Вона не відкидається.

Рисунок 3. Принцип оркестрації: паралельний запит, порівняння та збереження розбіжностей.

Джерело: Схема загального принципу за матеріалами багатоагентної дискусійної літератури; не діаграма будь-якої конкретної архітектури продукту.

Структурна сутність полягає в тому, що специфічні патології, які змусили суди насторожуватися щодо використання AI про се, характерні для запитування однієї моделі, і що архітектура оркестрації спрямована на ці патології. Документовані відмови є властивостями конфігурації. Вони не є властивостями допомоги AI як такої. У цьому сенсі архітектура переміщує джерело надійності з ізольованої моделі на відносини між моделями: від ізольованого інтелекту до скоординованого інтелекту. Оркестрація також не екзотична: комерційна маршрутизація та багатомодельні продукти все більше демонструють ці ж самі властивості дизайну, що робить відсутність архітектури з емпіричної юридичної літератури ще більш помітною. Чи створює ця різниця архітектури різницю в спостережуваній судовій поведінці, є емпіричним питанням, і решта статті звертається до одного випадку, в якому це можна перевірити проти перевіреного судового запису.

IV. Методологія та доказова база

Дослідження представляє собою дослідження одного випадку, вибір, який відображає природу явища: багатомодельна оркестрація у живому федеральному судовому розгляді в даний час рідкісна, і метою тут не є оцінювання його частоти, а встановлення проти перевіреного судового запису того, що певна схема поведінки мала місце, та її характеристика. Якість, як вона використовується протягом, означає спостережувану судову поведінку, перевірну з протоколу: дотримання терміну, точність цитування, процесуальна коректність, врахування фактів справи та узгодженість поданого аргументу. Вона не означає результатів, які жодна окрема справа не може гарантувати. Справа такого роду вартує уваги: реальна змагальна судова справа, з термінами, опонентами та наслідками, може запропонувати більш змістовне середовище для спостереження людського міркування, асистованого AI, ніж самотне лабораторне оцінювання. Частина VII повертається до цього обмеження. З цих аспектів висновки в Частині V стосуються головним чином дотримання терміну, процесуальної коректності та точності цитування; узгодженість поданого аргументу документується в протоколі, а не незалежно оцінюється, і жоден висновок не залежить від результату жодного незавершеного клопотання.

Доказова база є незалежно отримуваною: кожне подання, цитоване в цій статті, ідентифікується за номером ECF і може бути отримане будь-яким читачем безпосередньо з PACER під номерами справ нижче без покладання на автора. Вона складається з публічного федерального досьє в справі Chernets v. Google LLC et al., № 1:25-cv-05691-RER-RML (E.D.N.Y.), разом з досьє попередньої справи, № 1:25-cv-07770 (S.D.N.Y.), в якій було названо іншого відповідача. Структуру справи можна виразити цифрами, всі перевірювані за досьє: з тринадцяти названих відповідачів з'явилось десять; семеро приєдналися до спільного клопотання про відхилення; четверо урегульовані справи й були відхилені з правом повернення позову; й шість продовжували судитися станом на червень 2026 року (Таблиця 3). Троє з тринадцяти ніколи не з'являлись, і записи показують труднощі зі вручення та ідентифікацією осіб стосовно цих відповідачів; це не встановлює, чому вони не з'явилися. Один іноземний відповідач був передданий для вручення через Центральний орган Китаю згідно з Гаазькою конвенцією про вручення. Нічого не надійшло: ні підтвердження, ні відмови. Один вітчизняний відповідач потребував чотирьох спроб в кількох штатах, поки судовий наказ не досяг його реєстрованого представника, що підтверджено процесуальним сервером під присягою. Жодного з'явлення не послідувало. Третій залучив власну корпоративну структуру, щоб оскаржити, яку саме юридичну особу було названо. Корпоративна структура й трансграничні процедури можуть функціонувати на практиці як процесуальний щит, і робота з цим—це завдання, яке представлена сторона зазвичай доручає спеціалізованим адвокатам або постачальникам послуг, яке тут самопредставлений позивач виконав сам для всіх тринадцяти. Усі фактичні твердження в Частині V щодо судового розгляду витягнені з поданих документів, ідентифікованих за номером та датою досьє, які будь-який читач може незалежно отримати, крім режиму використання позивачем штучного інтелекту, який досьє не фіксує. Коли стаття посилається на висловлювання у суді, вона спирається на офіційну стенограму; коли вона посилається на аргументи сторін, вона спирається на самі подання (спільне клопотання відповідачів та підтримуючий меморандум, і заперечення позивача) більше ніж на будь-яку характеристику сторін.¹⁸

З ролі автора випливають три методологічні обмеження, розкриті на початку. По-перше, аналіз обмежується публічним записом; він не спирається на привілейоване знання автора про стратегію судового розгляду й не розкриває матеріали роботи щодо позовів, які залишаються невирішеними проти відповідачів, які не урегульовували справи. По-друге, стаття протягом розрізняє те, що встановлює досьє (дати, подання, рішення, текст документів), від того, чого воно не встановлює: суб'єктивні мотиви сторін, й зокрема причини будь-якого урегульування, умови якого конфіденційні. По-третє, твердження, зроблені самою документацією системи оркестрації про її продуктивність, розглядаються як самостійно повідомлені й не покладаються на як доказ ефективності; висновки спираються на поведінку у судовому розгляді, видиму в записі, а не на уявлення системи про себе.

Одна асиметрія в доказовій базі певним чином уточнює щойно описаний метод. Залежна змінна цього дослідження, поведінка у судовому розгляді, повністю перевірювана за досьє: кожне подання, дата й документ, проаналізовані в Частині V, можуть бути отримані будь-яким читачем. Незалежна змінна не отримувана таким чином. Публічний запис встановлює, що система оркестрації існує й документує свою архітектуру: діюча скарга характеризує систему, патентні заявки специфікують дизайн, і технічні експерти в опозиції описують її функції оркестрації. Чого досьє не може показати—це який режим допомоги штучного інтелекту створив будь-яке конкретне подання, або коли змінився метод роботи позивача. Ці факти спираються на власну розповідь автора про свій процес, і стаття позначає їх як такі там, де вони з'являються. Дослідження отже поєднує перевіряємий запис виходів із самостійно повідомленим записом входів, і керовані схеми, запропоновані в Частині VII, побудовані так, щоб змінна архітектури спостерігалась, а не повідомлялась; Додаток специфікує маніфест запуску для цієї мети.

Досьє встановлює, що самопредставлений позивач, який використовує систему оркестрації, створив конкретні подання в конкретному графіку. Воно не може встановити, що система, скоріше за власні можливості позивача, створила їхні спостережувані характеристики. Стаття отже описує поведінку та її архітектурний контекст і розглядає причинне питання як відкрите, яке мав вирішити контрольоване дослідження, запропоноване в Частині VII.

Сформульовано формально, гіпотеза, розглянута тут, така:

Гіпотеза архітектурної залежності. При утриманні доступності генеративного AI як константи архітектура допомоги штучного інтелекту (одномодельна підказка проти багатомодельної оркестрації) функціонує як окрема емпірична змінна (Малюнок 4): режим допомоги пов'язаний з вимірюваними різницями у спостережуваній поведінці у судовому розгляді, включаючи дотримання терміну, точність цитування, процесуальну правильність та чутливість до запису. Гіпотеза є спростовною: систематичне порівняння подань про самопредставництво, закодованих за режимом допомоги, яке не знайшло б такого зв'язку, це спростувало б.

Малюнок 4. Гіпотеза архітектурної залежності як ланцюг тверджень. Кожна ланка—це твердження для перевірки, а не висновок.

Джерело: Схематична діаграма автора гіпотези, викладена в тексті; пунктирні стрілки позначають гіпотетичні, невідпрацьовані ланки.

V. Висновки

Кілька ознак судового розгляду пов'язані з поставленим тут питанням, і Малюнок 5 встановлює їх послідовно.

Дисбаланс юридичних ресурсів у цій справі не є випадковим для дослідження; це умова, яка надає дослідженню його сенс. З одного боку був один самопредставлений позивач без юридичної підготовки й без адвоката будь-якого роду, навіть адвоката з обмеженою сферою. З іншого боку—захист, в якому адвокати з численних провідних фірм об'єдналися у спільний фронт, подавши спільне клопотання про скасування від імені семи відповідачів та координуючи свої подання між собою. Конфігурація, в якій одна непредставлена особа витримує повний цикл аргументації проти цього вирівнювання, дотримуючись кожного терміну, відповідаючи по суті й виявляючи помилку, яку об'єднані фірми не помітили, близька до того, що література про доступ до правосуддя розглядає як те, що не трапляється. Решта цієї Частини документує це на публічному досьє; що може це пояснити—це питання, яке стаття в цілому переслідує.

Рисунок 5. Процесуальна хронологія справи.

Джерело: публічна справа, Chernets v. Google LLC, No. 1:25-cv-05691-RER-RML (E.D.N.Y.), та пов'язана з цим попередня справа.

A. Реконструкція правової бази після первинного дефектного подання.

Перший позов позивача, поданий у вересні 2025 року і являючись публічною справою, був процесуально дефектним в кількох незалежних аспектах: він був поданий від імені товариства з обмеженою відповідальністю, яке не може діяти без адвоката; проти неправильно визначеного відповідача; в невідповідному судовому окрузі; і на підставі неправильної статті ADA. Суд припинив розгляд позову на пороговому етапі, відмовившись видати повістку. Другий позов, поданий особисто і в правильному окрузі приблизно три тижні пізніше, переформулював претензію на підставі відповідної норми закону, назвав належних відповідачів і був супроводжений значно розширеним доказовим матеріалом. Одна методологічна зміна супроводжувала коригування. За словами автора, при першому поданні позивач працював з однією моделлю на споживацькому пристрої, і реконструкція збіглась з першим використанням повної багатомодельної оркестрації через прямий доступ до моделей. Судовий реєстр не може підтвердити цю послідовність, і це не пропонується як причина. Те, що показує судовий реєстр, — це саме коригування, перший випадок, який розглядає ця Стаття: судовий реєстр відображає швидкий перехід від позову, відхиленого на порозі, до позову, який дійшов до вручення і спричинив появу багатьох представлених відповідачів. Реконструкція — це вид широкої, взаємно перевіреної ревізії правової бази, яку робочий процес оркестрації, запитуючи кілька моделей щодо юрисдикції, причини позову та стандарту позовних тверджень, призначений підтримувати.

B. Відповідь на скоординовану досудову практику.

Однієї вечері, 12 січня 2026 року, шість відповідачів подали шість досудових листів протягом приблизно чотирьох з половиною годин, спільно просячи про розширення строку, щоб вони могли подати разом.¹⁹ Згідно з індивідуальною практикою суду, кожен лист потребував відповіді від позивача протягом п'яти робочих днів. Шість меморандумів у відповідь, кожен адресований аргументам конкретного відповідача, було подано протягом чотирьох днів.²⁰ Цей епізод має значення не тільки для швидкості: відповідь на скоординовану багатопланову подачу не може бути завершена заздалегідь, оскільки її адресація визначена шістьма документами, які не існували до вечора їх подачі. Однак аргументи, доступні відповідачам у справах такого типу, беруться з передбачуваного репертуару: право на позов, застосованість Title III до цифрових послуг, невикладення позову. Ретельна сторона може підготувати модульні відповіді на припущувані аргументи та адаптувати їх після надходження листів. Попередня розробка тому обмежена цим епізодом, а не виключена ним: те, що встановлює чотирьохденний період, це складання, адаптація та подання шести персоніфікованих меморандумів у відповідь на шість окремих поданнь. Те, що не можна встановити, це скільки їхнього змісту передувало листам.

C. Своєчасна відповідь на консолідований захист.

Після конференції перед поданням клопотання, на якій суд запросив відповідачів зменшити дублювання справок, семеро відповідачів, включаючи всіх шість, які подали попередні листи, подали спільне клопотання про відхилення з допоміжною запискою. За розпорядженням суду, заперечення позивача мало бути подане приблизно сорок п'ять днів пізніше. Заперечення мало дату 2 квітня 2026 року (три дні після подання клопотання 30 березня) і було внесено до реєстру наступного дня, приблизно на шість тижнів раніше від крайнього строку відповіді 14 травня. Це була двадцяти восьмисторінкова записка, супроводжувана декларацією та численними додатками. Рисунок 6 порівнює інтервали відповідей з інтервалами підготовки захисту для обох раундів справок. Спостереження - це факт суттєвої, своєчасної та пропорційної відповіді, а не її обґрунтованість, поданої особою, яка представляє себе сама, проти скоординованого захисту, представленого адвокатами з кількох фірм. Відповідна точка є архітектурною, а не особистою: відповідь по суті на кілька різних справок одночасно - це багатопоточне завдання, для розподілу якого розроблений багатомодельний робочий процес, на відміну від однопоточної обробки запитів, яку припускає література. Хронометраж має значення не тільки для дотримання розпорядження суду: клопотання, яке залишається без відповіді у відкритому судовому реєстрі протягом повного періоду для відповіді, представляє, для будь-кого, хто читає записи протягом цього часу, лише версію осіб, які подали клопотання. Заперечення, подане протягом кількох днів, скорочує цей інтервал. Асиметрія такого роду зазвичай йде проти осіб, які представляють себе самі, які зазвичай не можуть скоротити цей інтервал.

Рисунок 6. Інтервали підготовки та відповідей за раундом справок.

Джерело: Відкритий судовий реєстр; днів, що минули, між поданням клопотання та датою подання відповіді в кожному раунді (дати документів; запис у реєстрі може бути внесений день пізніше). Інтервал підготовки захисту в першому раунді вимірюється від завершення вручення (листопад 2025 року) до скоординованих листів перед поданням клопотання від 12 січня 2026 року. Інтервали, що минули, обмежують час підготовки зверху; вони не розрізняють час написання від стратегічного часу.

D. Виявлення помилки у статутному цитуванні в записці захисту.

Заперечення позивача виявило помилку в законній повноважності, на яку спиралася спільна клопотання. У розглядаючи елемент "повного і рівного користування", записка захисту посилалася на 42 U.S.C. § 12184 (ECF No. 69-1, at 15), положення, що регулює визначене громадське перевезення, надане приватними організаціями, такими як автобуси, таксі та лімузини, тоді як позов виникає згідно з 42 U.S.C. § 12182, положенням про громадські заклади (Заперечення позивача, ECF No. 76, at 17).²¹ Парадигматична занепокоєність щодо використання ШІ особами без адвоката - це вигадана цитата: повноваження, які не існують, згенеровані моделлю та подані позивачем. Тут перевіряється помилка цитування з'являється в поданні, поданому адвокатом, і була виявлена в поданні, поданому позивачем без представника, який використовував систему оркестрування, задокументований дизайн якої включає перевірку цитування проти зовнішніх джерел. Оркестрування, як визначено в Частині III, об'єднує два механізми, розбіжність між моделями та перевірку проти зовнішніх джерел, і переставлений номер розділу - це тип дефекту, який другий механізм створений, щоб виловити. Багатомодельна дискусія для цього не потрібна. За словами автора, помилка була виявлена робочим процесом, а не позивачем: одна модель позначила невідповідність між цитованим розділом та положенням, з якого випливає позов, модель консолідування перевірила його та підтвердила, а критик перевірив його ще раз. Позивач не адвокат і не міг би знайти помилку чи самостійно перевірити виправлення. Задіяною властивістю є компонент перевірки, а не комплект як цілість. Напрямок виправлення йде протилежно до закономірності, яку література спонукає очікувати; його вага в рішенні щодо клопотання залежить від суду. Помилка незалежно перевіряється будь-яким читачем: два положення розташовані за два розділи один від одного в тій же підгалузі Кодексу США, і цитування § 12184 в записці захисту видно на самій сторінці. Два положення мають паралельне нормативне формулювання, кожне гарантує "повне і рівне користування" у своїй сфері, і заміна тому є типом, який читач поглинає без помітного при швидкому читанні і не може пропустити, коли кожне цитування перевіряється проти його джерела. Те, що їх розрізняє, - це охоплення: § 12184 регулює визначене громадське перевезення, надане приватними сторонами, а не заклади громадського користування. Заперечення позивача вважало неправильне цитування "не просто помилкою в дописі", тому що воно з'явилося в трактуванні запискою визначального елемента; переставлений номер розділу не є вигаданою повноважністю. Виявлення неправильно розміщеного статутного цитування в супротивній записці є оберненою стороною режиму відмови, що домінує в літературі про використання ШІ особами без адвоката, а саме генерування неправильно розміщених цитувань у своїх власних.

Атрибуція - це окреме питання від самої помилки. Неявне правило літератури атрибутує помилки позивачів без адвоката, асистовані ШІ, категорії (як докази того, що робить технологія), а помилки адвокатів - індивідууму (як промахи в іншому надійній практиці). Задокументований тут епізод пропонує тест цього правила, і найкраще він сформульований як питання: якби позивач без адвоката, що використовує генеративний ШІ, цитував положення про перевезення Закону про американців з інвалідністю замість положення про громадські заклади на визначальному елементі, чи була б помилка прочитана як ізольований промах, чи як ще один запис у каталозі того, що станеться, коли непрофесіонали судяться із чатботами? Два прочитання навряд чи збігалися б, і ця асиметрія атрибуції, а не сама помилка, є частиною того, що гіпотеза архітектурної залежності просить літературу розглянути: чи розрізняється поведінка залежно від того, хто це розроблює, а не від того, як це було розроблено. Асиметрія до того ж зберігається проти рухомої базової лінії: як записує Частина II, задокументовані випадки галюцинацій більше не є переважно явищем позивачів без адвоката, проте представлення системної загрози залишається прикріплене до сторони без представництва докету.

E. Ранні поселення.

Рис. 7. Послідовність чотирьох поселень.

Джерело: Публічний реєстр, ECF Nos. 83--86 and 94 (угоди про відхилення без права повторного звернення; ECF Nos. 83 and 84 — це два подання, зроблені в один день, угоди Mistral, наказ про відхилення, що посилається на № 84).

Чотири відповідачі, які брали участь у судовому розбиранні, вирішили свої спори з позивачем та були відхилені без права повторного звернення протягом короткого періоду (Рис. 7). Як це звичайно, лише угоди про відхилення з'являються на публічному реєстрі; умови мирової угоди є конфіденційними, причини не записані в реєстрі, і причина не визначається. Цей підрозділ утверджує послідовність мирових угод, яка звичайно невидима, і тим самим робить її перевіряємою.

Два аспекти послідовності варто відзначити, оскільки вони видимі на публічному реєстрі. Принаймні у двох випадках відповідач, який приєднався до узгодненої оборони, згодом залишив її угодою про відхилення, один урегулював після того, як було подано заперечення, і до відповіді коаліції; інший після того, як спочатку включив спільний меморандум коаліції до власного клопотання. Хронологічну схему видно з публічних подань: відповідачі, які вступили в спільний фронт, залишили його, один за одним, в той час як клопотання, до якого вони приєднали, залишалося розглядаємим.

Іншою особливістю є те, що мирові угоди між корпоративними відповідачами та самопредставленим позивачем звичайно конфіденційні і залишають мало слідів у публічному реєстрі. Тут угоди про відхилення є самі по собі записами в реєстрі, що робить послідовність незвично читаємою; доказова цінність цього запису полягає в його перевіряємості.

Таблиця 3. Статус тринадцяти названих відповідачів (станом на червень 2026 р.).

Джерело: Публічний реєстр, на червень 2026 р.

Рис. 8 відтворює послідовність реєстру на один день, 4 червня 2026 р., як первинний запис. Він включений так, щоб читач міг безпосередньо перевірити час. Які конфігурації судового розбирання з допомогою ШІ створюють записи такої форми, і як часто? Це питання належить до систематичного дослідження, яке пропонує Part VII.

Рис. 8. Послідовність реєстру на 4 червня 2026 р.

Джерело: Публічний реєстр; часи подання на один день, ECF Nos. 93-96.

Ці особливості разом описують самопредставленого позивача, який підтримує багатосторонній федеральний позов через повний цикл брифінгу, дотримуючись строків, відповідаючи пропорційно та виявляючи помилку опонента, проти узгодненої, представленої оборони. Це не та схема, яку описує панівна розповідь. Цей опис, про невизначений обсяг та ненадійні результати, характеризує розподіл, і один випадок не може суперечити розподілу; але схема, задокументована тут, виходить за межі того, що вимірюють накопичені дослідження, тому вона залишалася невидимою для них. Чи архітектура оркестрування відповідає за схему, і чи схема повторюється в різних справах, є питання, які наступні частини ставлять для систематичного дослідження.

VI. Доктринальні наслідки

Складніші питання мають доктринальний характер, і два з них зараз розглядаються у федеральних судах. Метою є показати, як розповідь на основі оркестрування, орієнтована на якість, про використання ШІ при самопредставленні, переформулює кожне з них. Суди вже мають розвинену систему оцінки результатів ШІ як доказів (Grimm, Grossman & Cormack 2021). Питання тут є суміжними: вони не стосуються того, чи допускаються результати машини; обидва стосуються того, хто володіє процесом, який створив результат, і чи цей процес становить практику права.

A. Робочий продукт та самопредставник.

Чи захищена взаємодія позивача з системою штучного інтелекту від розкриття як робочий продукт - нещодавно став оспорюваним питанням. Упродовж семи тижнів на початку 2026 року три федеральні суди розглянули перетин питань використання ШІ та захисту робочого продукту, і вони прийшли до різних висновків.²² У справі Warner v. Gilbarco, Inc. суддя магістратури відхилив клопотання про примус до розкриття позивачкою, яка представляла себе саму в трудовому спорі, своїх запитів до генеративної ШІ та отриманих нею відповідей, розпорядивши, що матеріали є робочим продуктом за Федеральним процесуальним правилом цивільного судочинства 26(b)(3): позивач, який представляє себе сам, діє як власний адвокат, матеріали відображали її розумові враження та підготовку, а розкриття системі генеративної ШІ - інструменту, а не людині - не становило розкриття перед противником, яке вимагає скасування захисту. Це рішення спирається на найстарішу основу доктрини, оскільки справа Hickman v. Taylor найбільш сильно захищала розумові враження адвоката, його висновки та теорії - рівень робочого продукту, який суди розглядають як майже абсолютно захищений (Hickman v. Taylor, 329 U.S. 495, 510--11 (1947)). Запити, які сформулює позивач, чернетки, які він редагує, та аргументи, від яких він відмовляється, є аналогом цього рівня для самопредставника. Тиждень пізніше у справі United States v. Heppner суд дійшов протилежного висновку: представлений кримінальний відповідач використовував публічного помічника ШІ на свою власну ініціативу, без залучення адвоката, і суд наказав розкрити отримані файли, підкреслюючи, що він діяв без вказівок адвоката та що умови користування платформою дозволили провайдеру зберігати та використовувати його вхідні дані. Morgan v. V2X, Inc., третє та найбільш детальне рішення в цій послідовності, розширило основний висновок з Warner, дійшовши висновку, що використання самопредставником ШІ при підготовці до судових розбирательств «тісно нагадує конфіденційний, насичений стратегією ітеративний робочий продукт, який Правило 26(b)(3) було розроблено для захисту». Однак той самий наказ вимагав від позивача розкрити назву будь-якого інструменту ШІ, який він використовував у зв'язку з матеріалом, позначеним протилежною стороною як конфіденційний, та змінив захисний наказ для обмеження використання основних сервісів ШІ з такими матеріалами.²³ Розрізнення, яке провів суд, аналітично важливе, оскільки воно пояснює, чому Warner та Heppner не суперечать один одному: представлена сторона, яка обходить адвоката, створює розрив між стороною та захисником - розрив, який став фатальним у справі Heppner, тоді як самопредставник «одночасно є стороною та захисником», тому такого розриву не існує. Захист не був необмеженим: суд розпорядився, що ідентичність інструменту ШІ сама по собі не була захищена, і обумовив використання ШІ щодо конфіденційних матеріалів розкриття договірними гарантіями проти навчання, зберігання та розкриття третім сторонам. Таким чином, три рішення збігаються щодо застосування традиційної доктрини до ШІ, а не щодо виключення ШІ з її дії, але розходяться стосовно того, хто може стверджувати про захист, і що вважається скасуванням захисту. Лінія розрізнення, яку вони проводять, має архітектурний характер, хоча термінологія належить цій статті: рішення обговорюють представництво, конфіденційність та скасування захисту. Те, що погубило позицію в справі Heppner, було не використанням ШІ, а конфігурацією, яка була використана: інструментом для споживачів, умови якого дозволили зберігання та навчання. Morgan, навпаки, обумовлює захист конфігурацією, договірно забороненою від навчання, зберігання та розкриття третім сторонам. Позиція конфіденційності, як і перевірка, є властивістю архітектури допомоги, а не самої ШІ. Змінна цієї статті з'являється тут всередину самої доктрини (Таблиця 4).

Таблиця 4. Триада робочого продукту початку 2026 року за конфігурацією.

Джерело: Warner, 2026 WL 373043; Heppner, 2026 WL 436479; Morgan, 2026 WL 864223. Рішення збігаються щодо застосування традиційної доктрини та розходяться щодо фактів конфігурації; архітектурне прочитання останніх двох стовпців належить цій статті, а не судам --- архітектура змінює факти, які доктрина розглядає, а не саме право.

Morgan було розпорядженням від 30 березня 2026 року, дня, коли було подано спільне клопотання про відхилення у справі, що вивчається тут: доктрина формувалася під час розглядання справи.

Розглядаючи разом, рішення початку 2026 року роблять архітектуру інструмента все більш визначальною: хто ним керував, що він робив, як велися його записи. Орхестраційний облік загострює, що на кону в цій лінії. Якщо допомога ШІ особі, яка самостійно себе захищає, була б лише механічним генеруванням тексту, аргумент на користь розглядання цього як захищеної стратегії був би слабким; орхестраційний робочий процес, у якому сторона формулює питання, розглядає різноманітні результати моделей та ітеративно розвиває позицію, функціонально важко відрізнити від наповленого стратегією ітеративного процесу, який доктрина роботи-продукту завжди захищала в руках адвоката. Сторона, що керує групою різноманітних аналітичних механізмів, нічим так не нагадує головного адвоката, що керує командою молодших асоціатів. Основна мета доктрини — запобігти тому, щоб одна сторона безкоштовно користувалася судовою підготовкою іншої сторони — застосовується з однаковою силою незалежно від того, виконується така підготовка асоціатом чи особою, що працює через багатомодельну систему. Morgan вказує в цьому напрямку, а орхестраційна концептуалізація надає функціональне обґрунтування.

Захист роботи-продукту залежить від конфіденційності, і його можна втратити через добровільне публічне розкриття, принаймні щодо того, що розкривається. Опублікування опису власної розглядаємої справи тому ризикує втратити захист, який визнає Morgan, стосовно того, що розкривається.

B. Несанкціонована практика права.

Проблема UPL у контексті самопредставництва при уважному розгляді виявляється дивним чином сформульованою. Правила щодо несанкціонованої практики права зберігають здійснення юридичної діяльності виключно для ліцензованих адвокатів з метою захисту громадськості від неправомочного представництва іншими особами.²⁴ Ці правила є творіннями державного права, а їх визначення юридичної діяльності різняться залежно від юрисдикції; далі йдеться про спільну логіку цієї структури, а не про межі юридичної практики будь-якої окремої держави. Справжнім питанням UPL, яке виникає у зв'язку зі споживацьким юридичним ШІ, є питання про те, чи займається інструмент чи компанія, що його розробляє, несанкціонованою практикою, надаючи рекомендації сторонам судового розбирання. Це питання суттєво залежить від надійності даних рекомендацій: інструмент, що впевнено вигадує нормативне обґрунтування, виглядає як неправомочна практика, запобіганню якої присвячені правила UPL.

Однак сторона судового розбирання, яка самопредставляється, представляє лише власні інтереси. Вона має законне право це робити (28 U.S.C. § 1654), і санкція за помилковий документ накладається на неї, а не на клієнта. Коли така сторона використовує систему ШІ, рамка UPL повинна розміщувати «здійснення юридичної діяльності» десь: у інструменті, у його розробника чи ніде, і кожна з цих відповідей є незручною. Те, що насправді лежить в основі занепокоєння, — це не авторизація, а надійність, страх перед тим, що невідповідальна, непідконтрольна система буде впевнено забезпечувати неправильні юридичні висновки особі, яка не має можливості їх перевірити. Надійність — це не все, адже суди контролюють юридичну діяльність через підзвітність не менше, ніж через компетентність: ліцензованого адвоката можна покарати, призупинити його діяльність чи позбавити ліцензії, а систему ШІ — ні. Розрив у підзвітності є реальним, і оркестрована модель вирішує проблему надійності, а не підзвітності. Якщо оркестрована система систематично допускала помилки, відповідальність могла б падати на одне з трьох місць: на оператора, який підписує документ (єдиний суб'єкт, якого охоплює Правило 11), на постачальника архітектури чи ні на кого. Який із трьох варіантів законодавство обере, буде визначати, чи звужуватиметься розрив у підзвітності, чи просто переміщуватиметься.

Тут розрізнення між однією моделлю та оркестрацією грає реальну роль. Дефіцит надійності, що лежить в основі занепокоєння UPL, є характерним для конфігурації з однією моделлю, а архітектура, побудована навколо перевірки кількох моделей і валідації цитувань, спрямована на вирішення цього дефіциту. Це не вирішує питання UPL, оскільки дуже надійний інструмент все ж може розглядатися як той, що займається юридичною діяльністю. Це розділяє дві речі, які дебати зазвичай змішують: надійність і авторизація є аналітично різними питаннями, і змішування їх затьмарює той факт, що архітектурне вирішення може вирішити перше без впливу на друге. Якщо надійність є справжнім занепокоєнням, то архітектура, а не лише ліцензування, стає частиною аналізу, і система, розроблена для виявлення та вирішення розбіжностей, а не для твердження однієї відповіді, вирішує занепокоєння на його власних умовах. Якщо надійність є архітектурною, то вона також є проектованою та сертифікованою — те, на чому залежать пропозиції щодо переосмислення регулювання юридичних послуг (Hadfield 2017). Архітектура, яка відмовляється видавати те, що вона не може верифікувати, і що спрямовує незнижувану невизначеність до людини, починає функціонувати як дотримання за конструкцією, а не як несанкціонована консультаційна система.

В. Переосмислення, а не розв'язання.

Обидві доктринальні галузі залишаються невирішеними. Домінуюча концепція, що пояснює використання ШІ в самопредставництві обсягом і галюцинаціями, формувала ці доктринальні дебати, а якісно спрямована, оркестрована концепція переосмислює їх. Захист робочого продукту виглядає більш послідовним, коли використання ШІ розуміється як ітеративна стратегія, а не як механічний результат, а дебати про UPL виглядають інакше, коли надійність розглядається як архітектурна змінна, а не як невід'ємна вада.

VII. Обмеження та майбутні дослідження

Чотири обмеження визначають проект. По-перше, й найголовніше, це один випадок (n = 1), написаний однією зі сторін справи. Результати в Частині V — це твердження про існування, а не про розподіл. Те, що може дати такий випадок, давно визнано якісною методологією для екстремальних або виявляючих випадків: виявити явище, яке стандартні методи дослідження ще не охопили, і сформувати гіпотези, які систематичні дослідження мають потім перевірити.

По-друге, автор — одночасно учасник судового спору, розробник і аналітик; обмеження в Частині IV існують через це.

По-третє, причину не можна ізолювати. Документація справи не може розділити внесок архітектури від власної майстерності учасника спору, попередньої підготовки, стимулів однієї зі сторін без гонорару або інших змішуючих факторів. Архітектурне обговорення в Частині III пропонує правдоподібний механізм, а не продемонстрований.

Залишаються правдоподібними кілька альтернативних пояснень. Учасник спору може просто бути здатним: освічений, мотивований і без гонорару; сторона, що самопредставляється, може витратити сотні годин на справу, на яку адвокат приділив би десятки годин. Тридневне заперечення може вимірювати підготовку, а не обробку (Частина V.B). Відбір діє на двох рівнях. На рівні справи цей випадок є предметом статті, тому що його документація є сприятливою, а справи, у яких оркестровані учасники спорів програють, статей не генерують. На рівні епізоду відбір — це власний вибір автора: справа містить більше подій, ніж п'ять, описаних у цій статті, і автор обрав, які представити. Проти цього відбору твердження про повноту може бути перевірено за докладом справи: станом на червень 2026 року, документація не містить жодного наказу, який санкціонує позивача, жодного наказу про вилучення будь-яких його подань і жодного пропущеного терміну. Найближче документація підходить до несприятливої процесуальної помітки на порозі справи, де суд відхилив клопотання позивача про дозвіл на судоустрій in forma pauperis (вартість реєстрації була потім сплачена в дозволений час) і зауважив, що судові вики́ки не можуть бути видані, поки не будуть надані адреси для вручення, які потім були надані. Твердження може бути спростовано будь-ким з доступом до PACER; те, що вибір на рівні епізоду все ще може приховати — це акцент, а не несприятливі судові рішення. Дослідження, запропоноване нижче, розроблено для врегулювання цих альтернативних пояснень.

Одне подальше обмеження стосується обсягу, а не валідності. Частина II розглядає розрив у справедливості через призму малодохідних американців, яких вивчає Legal Services Corporation, тоді як учасник спору тут — архітектор систем ШІ з рівнем Ph.D., який керує системою його власного дизайну, самопредставний позивач, взятий з дальньої частини розподілу технічної спроможності. Доказ існування не послаблюється цим фактом, але його обсяг вужче, ніж населення, на якому зосереджена Частина II: ніщо в цій справі не показує, що оркестрований судовий процес практично доступний цій сукупності, для якої вартість, цифровий доступ та технічна грамотність самі є перешкодами. Чи збережуть переваги архітектури передачу від експертного оператора до типового учасника спору, що самопредставляється — це емпіричне питання і для допоміжної рамки Частини II це, можливо, вирішальне; гілка дослідження щодо інвалідності, запропонованого нижче, розроблена для його досягнення. Передача — це не тільки питання технічної конфігурації. Оркестрування переміщує когнітивне навантаження оператора з написання на арбітраж: читання конкуруючих результатів, зважування виявленої незгоди, рішення щодо того, який варіант залишиться. Арбітраж сам по собі — вимогливий навик. Чи можна це навантаження нести конструкцією інтерфейсу, а не експертизою оператора, і якою ціною для учасників спорів з когнітивними, зоровими або освітніми бар'єрами — це питання дизайну у тій же мірі, що й емпіричне.

По-четверте, справа розглядається; жоден висновок тут не залежить від того, як вона закінчиться.

Гіпотеза, яку генерує цей випадок — що архітектура оркестрування пов'язана з вищою якістю ведення судових справ в особистому порядку порівняно з одномодельним запитанням — піддається перевірці. Систематичне дослідження могло б порівняти ведення судового процесу (дотримання строків, точність посилань, результати клопотань) у вибірці судових документів в особистому порядку, класифікованих за способом використання асистенції ШІ, використовуючи показники послідовності в проектуванні ШІ, які почала розробляти емпірична література, та LegalBench — спільно створений еталон для юридичного мислення (Guha et al. 2023). Одне сімейство завдань, виявлення насіяних помилок, безпосередньо випливає з Частини V. Тестові документи наповнені перевіреними недоліками видів, задокументованих там: перестановленим статутним положенням, неправильно цитованою владою, вигаданою цитатою. Потім коефіцієнти виявлення порівнюються в різних режимах асистенції, від одномодельного запитання до оркестрованої перевірки, з юристами та неюристами як окремі групи. Компоненти архітектури (зовнішня перевірка джерел та міжмодельна розбіжність) видаляються окремо, щоб внесок кожного механізму був визначений, а не приписаний загальному пакету (Таблиця 5). Такий дизайн, проведений безсторонніми дослідниками в багатьох справах, міг би перетворити висунуту тут заяву про існування на розподільчу або спростувати її. Доступні сильніші конструкції, які слід віддавати перевагу: контрольовані порівняння одномодельної та оркестрованої асистенції на однакових юридичних завданнях з попередньо зареєстрованими протоколами, відкритими матеріалами та сліпою перевіркою власних утверджень системи, включаючи коефіцієнт перевірки цитування; квазі-експериментальна ідентифікація, як-от конструкції різниця-в-різницях навколо громадської доступності багатомодельних інструментів; та виділена група для учасників з рухомими, зоровими або когнітивними порушеннями, для яких допоміжна орієнтація Частини II не є гіпотетичною. Рандомізована оцінка юридичної асистенції має прецедент: література про доступ до правосуддя провела рандомізовані дослідження пропозицій представництва та часткової асистенції (Greiner, Pattanayak & Hennessy 2013), а запропоноване тут порівняння способу асистенції розширює цю традицію дизайну на змінну архітектури. У більш широкому сенсі гіпотеза пропонує стандарт, який галузь ще не прийняла: що системи ШІ оцінюються не лише за якістю їхніх результатів, але й за якістю їхної архітектури міркування. Ніщо в цьому не є специфічним для права: де б важливу роботу не було делеговано генеративним системам, у медицині, інженерії або фінансах, виникає те саме питання, і та сама змінна залишається невимірюваною. Це також переосмислює змінну, яку аналіз доступу до правосуддя давно розглядав як фіксовану. Вартість входу позивача становила авансовий збір у розмірі 405 доларів США, а формальні витрати входу адвоката захисту становили 200 доларів США за послугою pro hac vice (ECF Nos. 19, 52, 60). Обидва знаходяться в межах низьких сотень доларів США, і вони стоять на обох кінцях того, що було фактично непереборною прогалиною в ресурсах; порівняння стосується лише формальних зборів за входження, а не витрат на представництво. Те, що могло змінитися, — це не ціна входу до залу суду, а граничні витрати на спроможність ведення судового процесу, необхідні для залишення в ньому. Те, чи фактично ця вартість впала, і на скільки, — це емпіричне питання для запропонованого дослідження; те, що вона стала змінною, а не постійною, саме по собі є гіпотезою, яка варта перевірки.

Таблиця 5. Запропоноване дослідження за групами.

Примітка: кожна група проводиться окремо з юристами та неюристами, та окремо виділена група для учасників з рухомими, зоровими або когнітивними порушеннями, яка проводиться поза п'ятьма пронумерованими групами, та з результатами, попередньо зареєстрованими до сеансів; див. текст.

VIII. Висновок

Панівна розповідь про штучний інтелект у судових справах в особистому порядку — це історія про обсяг та ненадійність: більше позивачів, подання документів швидше, з підвищеним ризиком вигаданої влади. Вона припускає, не висловлюючи це, що асистенція ШІ означає одного позивача, який запитує одну універсальну модель, і це припущення вже більш не актуальне.

Висліджувана справа, за розповіддю автора, була побудована на іншій архітектурі: кілька незалежних моделей були опитані паралельно, і їхня розбіжність була виявлена та вирішена, а не придушена. Опис ведення судового процесу спирається повністю на перевіривану громадську інформацію; ця інформація містить ведення процесу, яке розповідь про обсяг та галюцинацію ні описує, ні передбачає: швидке переобладнання дефектного подання, змістовна заперечення, подана набагато раніше строку, та виявлення помилки в посиланні на статут у скоординованому розпорядженні захисту. Стаття потім показала, як розуміння асистенції ШІ як оркестрування, і як питання якості, переосмислює два доктринальні дебати, які зараз розглядаються федеральними судами. Для позивачів, які не можуть писати, бачити або організовувати з швидкістю, яку вимагає судовий процес, архітектурна різниця — це не питання ефективності, а питання доступу у сенсі Закону про американців з інвалідністю про повне та рівне користування: чи те, як налаштована асистенція ШІ, робить можливим самопредставництво взагалі.

Твердження полягає в тому, що архітектура ШІ-асистування, а не лише його доступність, належить до аналізу того, що можуть робити самопредставні позивачі. Це твердження набуває все більшої актуальності в міру того, як базові моделі конвергують у сирих можливостях, оскільки коли самі моделі різняться менше, спосіб їх комбінування буде різнитися більше. Гіпотеза архітектурної залежності полягає в тому, що архітектура не є деталлю реалізації: вона є детермінантою якості того, що можуть робити люди та суди. Питання про участь ШІ в юридичній роботі більше не стоїть; залишається відкритим, які архітектури роблять що. З цієї точки зору проблема ШІ pro se — це проблема дизайну, а не проблема інтелекту, і проблеми дизайну мають рішення дизайну. Завдання вперед — конкретизувати окремі архітектури та протестувати їх одну проти одної замість очікування на кращі окремі моделі. Додаток описує одну таку архітектуру з достатньою точністю, щоб її можна було запустити та критикувати, а з ним опублікована еталонна реалізація.

Додаток. Одна архітектура асистування, конкретизована так, щоб її можна було запустити

Аргумент цієї статті полягає в тому, що «асистування ШІ» позначає сім'ю архітектур з різними властивостями збоїв. Твердження легше перевірити, коли принаймні одна архітектура сформульована з достатньою точністю, щоб її можна було запустити та критикувати. Протокол нижче — це такий виклад. Він називається тут blind-consolidation protocol²⁵, за назвою етапу, що найяснішим чином відділяє його від багатоагентної дискусії, в якій моделі читають одна одну.²⁶ Він використовує лише громадські моделі, і будь-хто з користувацьким або API доступом до трьох постачальників може його відтворити.

Протокол нижче визначає, на рівні архітектури, сім'ю, описану в частині III: гетерогенні моделі, запитані окремо, консенсус, досягнутий за явними правилами з розбіжностями, збереженими, а не розмазаними, і кожне цитування перевірене щодо його джерела. Він відрізняється від системи, описаної в частині III, способом здійснення останньої перевірки: там це компонент, що валідує відповідно до активної бази даних, тут це моделі з пошуком, за якими слідує людина, і обмеження три нижче чітко говорить, що схвалення моделями не є перевіркою. Воно наводиться тут як специфікація, а не як докази: стаття не подає жодних матеріалів справи як свій результат і не робить з нього жодного висновку (що утримується: примітка 24). Те, що протокол вносить в аргумент, — це маніфест виконання. Змінна архітектури в цій статті є самозвітною (частина IV); маніфест — це те, що потребував би зовнішній читач перед тим, як це могло б бути чим-то більшим. Подані матеріали в частині V цього не мають.

Проблема, яку вона вирішує.

Самопредставлена сторона у судовому процесі може отримати доступ до кількох передових моделей через безплатні споживацькі рівні, однак вартість, цифровий доступ та технічна компетентність залишаються перешкодами (Part VII): колонка з високим ризиком нижче — це платний доступ до API, а умова конфіденційності, викладена далі, виключає більшість безплатних рівнів для матеріалу, який найбільше потребує захисту. Звичайна практика — поставити запитання одній моделі, прочитати відповідь і подати її. Задокументована помилка — це впевнена модель, яка створює посилання, яке не існує, при тому що в процесі немає нічого, щоб це перехопити. Протокол замінює єдине запитання на спільний опис завдання та чотири етапи, які слідують за ним. Він залишає кожну модель такою самою точною, якою вона була; він організовує кілька так, щоб помилка однієї системи мала пережити контакт із системами, навченими іншими організаціями, і записує те, що кожна з них сказала.

Ролі.

Протокол визначається тим, що дозволено бачити кожній ролі. Чотири правила це закріплюють:

1. Генератори бачать формулювання завдання й нічого більше. Ніхто не бачить чернетки іншого генератора.

2. Консолідатор бачить кожну чернетку під нейтральними мітками R1 до Rn у випадковому порядку. Він ніколи не дізнається, який постачальник створив яку чернетку.

3. Перший критик читає в межах власної сім'ї консолідатора у свіжому контексті. Він бачить формулювання завдання та консолідований документ, але нічого про консолідацію, яка його створила.

4. Останній читач — критик від іншого постачальника, ніж консолідатор. Він бачить формулювання завдання, консолідований документ і звіт першого критика, і його вердикт закриває цикл.

Будь-який набір передових моделей від різних постачальників, що задовольняють чотирьом правилам, запускає протокол. Як приклад, ось публічні моделі, які були доступні в вересні 2026 року і могли б заповнити ці ролі:

Table 6. Публічні моделі, доступні в вересні 2026 року, які могли б заповнити чотири ролі.

Джерело: Документація постачальників станом на вересень 2026 року. Призначення моделей ролям — авторське; ролі, а не ідентифікатори, визначають протокол.

Таблиця ілюструє, що було доступно, а ідентифікатори застаріють. Ролі — ні. Grok названий за постачальником, а відкритовагова модель — за класом, тому що їхні розміщені ідентифікатори змінюються від хоста до хоста, а gemini-3.1-pro-high — це псевдонім розміщеного інтерфейсу, а не код моделі в документації API постачальника. Колона високого ризику додає п'ятого генератора, а його консолідатор — це модель, яка не написала чернетку, тому він ніколи не оцінює власний текст під міткою. Figure 9 представляє протокол за ролями.

Призначення сімей ролям спирається на авторське використання, а не на вимірювання. На протязі приблизно двох тисяч годин роботи з цими системами у 2025 та 2026 роках модель, розміщена в свіжому контексті як сліпий критик, повертала найстрогішу й найбільш корисну перевірку, коли вона походила з тієї ж сім'ї, що й консолідатор, і робила це навіть у тих випадках, коли текст під розглядом був створений цією сім'єю. Критики від інших постачальників були не слабшими читачами; вони знаходили різні речі, саме тому протокол утримує одного з них і дає йому остаточний вердикт. Чотири правила стосуються того, що бачить кожна роль, а не того, який постачальник її заповнює, і читач, який переважає іншу сім'ю в консолідаторі або в першому критику, може замінити одну й все одно запускати протокол.

Figure 9. Протокол сліпої консолідації за ролями: ізольована генерація, сліпа консолідація та дві перевірки.

Джерело: авторська діаграма протоколу, зазначеного в цьому Додатку.

Це пандус. Його збудували для когось, хто не може піднятися сходами: хто не може тримати відкритими одночасно п'ять інтерфейсів, читати їх один проти одного та повертати відповідь. Пандус використовує кожен, хто дійде до дверей, а не тільки той, для кого його збудували. Формула вище записана так, щоб кожен міг її взяти.

Етапи.

Етап 0. Одна постановка завдання. Єдина письмова постановка визначає мету, юрисдикцію, потрібний формат, що вважається джерелом, та що робити з твердженням, яке неможливо перевірити. Кожна модель отримує її без змін, тому різниці між чернетками походять від моделей.

Етап 1. Ізольована генерація. Кожен генератор створює повну чернетку паралельно, з увімкненим веб-пошуком скрізь, де інтерфейс або API його підтримують, і з глибоким дослідженням, де завдання вимагає глибини. Інтерфейси для користувачів у цих постачальників шукають за замовчуванням; деякі програмні кінцеві точки не мають інструменту пошуку, і генератор, що працює на одній із них, створює чернетку на основі ваг, що повинно бути видно з записів запуску. Кожен зобов'язаний посилатися на перевірювальне джерело для кожного фактичного та юридичного твердження, позначити те, що не міг перевірити, як неперевірене, і завершити своїми відкритими питаннями. Ізоляція — це механізм. Моделі, побудовані різними організаціями на різних корпусах, вигадують різні речі, і твердження, яке кілька з них виробляють незалежно, кожна зі своїм цитуванням, займає іншу доказову позицію, ніж твердження, яке виробила одна з них самостійно. Редактор, який бачить іншу чернетку, погоджується з нею з причин, не пов'язаних з тим, чи справедливе твердження.

Етап 2. Сліпа консолідація. Одна модель отримує чернетки як R1 до Rn у порядку, вибраному випадково і записаному лише в маніфесті запуску, і об'єднує їх за явними правилами. Твердження, підтримані кількома чернетками або перевірюваним цитуванням, переважають для включення, що є правилом про те, що входить до чернетки, а не висновком про те, що вони правдиві. Матеріал, знайдений в одній чернетці, зберігається, коли він містить перевірюване цитування. Конфлікти вирішуються доказами або позначаються у тексті. Узгодження між чернетками записується як узгодження і ніколи не піднімається до доказу. Новий матеріал входить лише якщо консолідатор сам його перевіряє, і позначається як доданий. Кожне суттєве твердження має тег, що називає чернетки, які його підтримують. Консолідатор також пише журнал: щодо чого узгодились чернетки, щодо чого не узгодились і як розв'язано кожний конфлікт, та що було вилучено і чому. Журнал — це те місце, де зберігається розбіжність. Оскільки карта міток зберігається, пізніший читач може порівняти теги з нею і виміряти, як часто консолідатор надавав перевагу чернетці свого власного постачальника.

Етап 3. Внутрішня перевірка. Критик із сім'ї консолідатора читає об'єднаний документ у свіжому контексті, без пам'яті про консолідацію. Його завдання — перевірка, і він не повертає покращений документ. Він перевіряє кожне цитування на існування та точність, перевіряє логіку на пропуски та перебільшення, підтверджує, що постановка завдання була виконана, і звітує про висновки, класифіковані як Критичні, Важливі та Незначні, з вироком: затвердити, затвердити з правками або відхилити.

Етап 4. Перевірка між постачальниками. Критик від іншого постачальника читає той самий документ і перший звіт. Він підтверджує, заперечує або розширює кожен висновок, додає свої власні, і дає заключний вирок. Цей етап існує через слабкість двох попередніх: консолідатор, перевірений своєю сім'єю, поділяє сліпі плями цієї сім'ї, і читач, навчений в іншому місці, є найпрямішим шляхом до них.

Що залишає конвеєр.

Видавання — це об'єднаний документ, журнал об'єднання, обидва звіти про перевірку та маніфест. Жоден етап не замінює документ виходом критика. Людина читає звіти й вирішує, які виправлення застосувати. У судовому розгляді особа, що підписує подання, відповідає за його вміст, і конвеєр, що мовчки переписав би текст, приховував би, хто що вирішив.

Маніфест записує для кожного етапу: ідентифікатор моделі, хеш запиту, хеш результату, час початку та тривалість, разом із картою позначень. Без нього документ, підготовлений таким способом, невідрізняємий від документа, виробленого двома запитами до однієї моделі. З ним читач, який не був присутній, може перевірити запис оператора про запуск: який ідентифікатор був налаштований для якої ролі, в якому порядку чернетки були позначені, що кожен етап отримав і повернув. Це структурований самозвіт, а не доказ. Ідентифікатори походять з конфігурації, а не з автентифікованої відповіді; запущений вручну етап спирається лише на слово оператора про те, що сталося в інтерфейсі; запис про те, що пошуковий інструмент був запропонований, не є записом про те, що джерело було перевірено. Щоб зробити запуск спостережуваним, а не просто повідомленим, потрібен контроль третьої сторони — те, що архітектура у Частині VII забезпечує, чого формат файлу забезпечити не може.

Еталонна реалізація.

Еталонна реалізація, docprep, опублікована під відкритою ліцензією (примітка 25): близько п'ятисот рядків Python в одному файлі з конфігурацією таблиці 6, форматом маніфесту та офлайн-тестами, які запускаються без облікових записів або ключів.

Реалізація розділяє те, що вона забезпечує, від того, що вона лише пропонує. Чотири правила ролей забезпечуються. Запит генератора складається лише з формулювання завдання; чернетки досягають консолідатора перетасовані та перемічені, з картою записаною лише в маніфест; і конфігурація, чий перший критик знаходиться поза сім'єю консолідатора, або чий закриваючий критик знаходиться всередині неї, відхиляється до того, як будь-яка модель викликається (Рисунок 10). Правила об'єднання етапу 2 лише пропонуються: це інструкції в запиті консолідатора, і модель може їм непокорятися. Один перевіряється пізніше, оскільки консолідація, повернена без свого журналу, зупиняє запуск.

Рисунок 10. Правило ролі як передумова запуску: перевірка закриваючого критика та відмова, яку вона виводить.

home = family(cfg, cons) # the consolidator's vendor family

. . .

if critics and family(cfg, critics[-1]) == home:

problems.append(f"{critics[-1]['name']} is from the consolidator's family "

f"({home}); the last reader must come from another vendor")

. . .

if problems and enforce:

sys.exit(f"formula '{formula_name}' breaks the protocol:\n - "

+ "\n - ".join(problems))

$ python3 docprep.py run --formula manual

formula 'manual' breaks the protocol:

- critic_cross is from the consolidator's family (anthropic);

the last reader must come from another vendor

Джерело: docprep, docprep.py, функція validate(), версія v1.0.0 (примітка 25); скорочення позначені. Нижче показано вихід команди на прикладній конфігурації, де закриваючий критик переназначений на постачальника консолідатора. Офлайн-тести репозиторію підтверджують ту саму відмову.

Забезпечення має обмеження, які має маніфест. Сім'я постачальника ролі оголошується в конфігурації, не аутентифікується. Етап, запущений вручну, сліпий та спирається на слово оператора. Переозначення видаляє імена, але не стиль. І відмову можна вимкнути; у такому разі маніфест записує, що це було, і перелічує порушені правила. Правила забезпечуються проти помилки оператора, а не проти самого оператора.

Правова оболонка.

Архітектура, що знижує кореляцію помилок завдяки додаванню постачальників, одночасно збільшує кількість місць, де матеріал виходить. Для позивача без представника в суді Сполучених Штатів такий компроміс не є абстрактним.

Положення в Сполучених Штатах станом на вересень 2026 року складається з трьох частин: що повинна розкривати сторона, що може бути надіслано постачальнику загалом, і чи зберігається робота як адвокатський продукт. Частина II і Таблиця 1 містять режим розкриття інформації; Частина VI.A містить аналіз адвокатського продукту та його джерела. Жодне загальноприйняте федеральне процесуальне правило не вимагає від сторони розкривати використання ШІ або називати модель: у квітні 2026 року Консультативний комітет із цивільних норм вилучив зі своєї повістки дві пропозиції щодо вигаданих авторитетів, погодившись, що прийняття норм не було б доцільним у той час.²⁷ Місцеві норми та індивідуальні постійні накази це вимагають, і вони розрізняються. Північний окружний суд Техасу вимагає факту використання ШІ на першій сторінці записки та не запитує, яка модель. Суддя Вейден Суду міжнародної торгівлі вимагає програму, яка використовувалася, конкретних частин тексту, який вона створила, та сертифіката про те, що використання не розкрило конфіденційної або комерційної запатентованої інформації невповноважній стороні.²⁸

Два нормотворчих заходи навесні 2026 року легко змішуються, і таке змішування змінює відповідь. Консультативний комітет із цивільних норм розглянув дві пропозиції щодо змінення Норми 11 для вирішення питання цитувань авторитетів, які не існують, погодився, що прийняття норм не було б доцільним у той час, і вилучив питання 14 квітня 2026 року. Через три тижні Консультативний комітет із норм доказів розглянув запропоновану Федеральну норму доказів 707, яка регулює допустимість машинно-генерованих доказів, а не розкриття використання ШІ; він переглянув проект і залишив його на розгляді, замість того щоб просунути його далі. Перша дія стосується того, що сертифікує сторона, друга — того, що може допустити суд, і жодна не створила обов'язку розкривати інформацію. Ці дві пов'язані в самому записі, тому вони читаються як одна: квітневий меморандум комітету цивільних норм цитує проект Норми 707, а його протокол зазначає, що комітет норм доказів розглядав цю норму.

Матеріал, позначений іншою стороною як конфіденційний, — це складніший випадок, і він безпосередньо стосується цієї архітектури. У справі Morgan суд дозволив позивачу без представника передати такий матеріал сервісу ШІ лише за умови, що постачальник договірно зобов'язаний не зберігати введені дані та не використовувати їх для навчання чи вдосконалення своєї моделі, не розкривати їх третім сторонам, за винятком випадків, коли розкриття необхідне для надання послуги і одержувач пов'язаний еквівалентними захистами, та видаляти їх за запитом; він вимагав від позивача назвати будь-який інструмент, використаний у зв'язку з цим матеріалом, та вести письмову документацію щодо цих захистів. Суд відзначив, що ця умова виключає більшість популярних безплатних або низькокоштовних сервісів ШІ. Це умови одного охоронного наказу, а не національної норми, і вони є найбільш обмежувальними, які знайшов автор; протокол приймає їх як власну політику проектування.

Далі йдуть три обмеження. Це правила проектування цього протоколу, а не твердження про те, що закон вимагає від учасника процесу.

1. Публічні подання та матеріал, яким оператор може вільно передавати, можуть йти в моделі. Запечатаний матеріал, матеріал, на який поширюється охоронний наказ, та конфіденційне розкриття іншої сторони не можуть йти в моделі, крім випадків, коли наказ це дозволяє і умови постачальника відповідають умові, встановленій справою Morgan. Обмеження охоплює кожний етап і кожного одержувача, не лише генератори: консолідатор і обидва критики отримують об'єднаний проект, і збережені артефакти переходять разом з ним. Володіння документом само по собі не звільняє від обов'язку конфіденційності, пов'язаного з ним. Маніфест дозволяє проведення аудиту розкриття; це не робить його законним.

2. Маніфест підтримує розкриття; це не є розкриттям. Він записує, який ідентифікатор моделі створив який артефакт і коли, що є матеріалом, який захочуть суди, що питають про використану програму, і варто його зберігати незалежно від того, запитує чи не запитує голова суду. Він не подає сповіщення, яке вимагає постійний наказ, не визначає частини остаточного документа, яких стосується норма, така як у суддя Вейдена, і не надає жодного сертифіката.

3. Перевірка кожного цитування щодо його джерела здійснюється людиною. Норма 11(b) стосується позивача без представника за її умовами, і її стандарт — розумне дослідження обставин, а не якась конкретна процедура; Частина II викладає, що показує запис вигаданих цитувань. Згода серед моделей та схвалення двома критиками не є перевіркою.

Вимоги різняться залежно від округу та судді, а постійний наказ голови суду визначає порядок.

Обмеження.

Режими глибокого дослідження публічних інтерфейсів не мають точного еквіваленту в API постачальників. Етап, який потребує його, запускається вручну: підказка записується в файл, оператор запускає її в інтерфейсі та вставляє відповідь назад, а маніфест фіксує, що етап був запущений таким чином. Це відступлення є ручним, і Частина II пояснює, чому ручний робочий процес у кількох інтерфейсах не просто повільніший для позивача з рухомим або зоровим порушенням. Протокол, який залежить від нього, успадковує це обмеження.

Узгодженість між моделями є свідченням кореляції не менше, ніж істини. Моделі, навчені на перекривних корпусах, мають спільні помилки, і одностайний набір проектів може бути неправильним одночасно. Протокол знижує кореляцію, яку він може досягти, і записує решту.

Протокол не порівнювався з одномодельним запитуванням. Порівняння, яке визначило б його цінність, є сліпою оцінкою: одні й ті самі завдання підготовлені обома способами, результуючі документи оцінені читачами, які не знають, який є який, на точність цитування, повноту стосовно твердження завдання та помилки, які помітить суд. Протокол викладено тут, щоб це порівняння можна було провести.

Названий вище репозиторій містить конвеєр, конфігурацію та офлайн-тести.

Вибрані посилання та авторитети

ABA Model Rules of Professional Conduct r. 5.5.

Americans with Disabilities Act, 42 U.S.C. §§ 12181--12188.

Ashley, Kevin D., Artificial Intelligence and Legal Analytics: New Tools for Law Practice in the Digital Age (Cambridge Univ. Press 2017).

Avery, Joseph J., Patricia Sánchez Abril & Alissa del Riego, ChatGPT, Esq.: Recasting Unauthorized Practice of Law in the Era of Generative AI, 26 Yale J.L. & Tech. 64 (2024).

Blanck, Peter, eQuality: The Struggle for Web Accessibility by Persons with Cognitive Disabilities (Cambridge Univ. Press 2014).

Cappelletti, Mauro & Bryant Garth, Access to Justice: The Newest Wave in the Worldwide Movement to Make Rights Effective, 27 Buff. L. Rev. 181 (1978).

Carpenter, Anna E., Colleen F. Shanahan, Jessica K. Steinberg & Alyx Mark, Judges in Lawyerless Courts, 110 Geo. L.J. 509 (2022).

Centers for Disease Control and Prevention, Disability Impacts All of Us (2022 BRFSS data).

Chan, Chi-Min, Weize Chen, Yusheng Su, Jianxuan Yu, Wei Xue, Shanghang Zhang, Jie Fu & Zhiyuan Liu, ChatEval: Towards Better LLM-Based Evaluators Through Multi-Agent Debate, arXiv:2308.07201 (2023).

Charlotin, Damien, AI Hallucination Cases Database, https://www.damiencharlotin.com/hallucinations/ (last visited September 2026).

Chernets, Vadym, docprep: A Reference Implementation of the Blind-Consolidation Protocol, release v1.0.0 (2026), https://github.com/vadimchernets/docprep (MIT license; the protocol specified in the Appendix, and the code that runs it).

Chernets v. Google LLC et al., No. 1:25-cv-05691-RER-RML (E.D.N.Y.) (public docket); PolyHelper.AI LLC v. United States of America, No. 1:25-cv-07770 (S.D.N.Y. 2025) (earlier action, different defendant).

Cohen-Sasson, Or, Stochastic Justice: Legal Inconsistency by Humans and AI, 105 Neb. L. Rev. (forthcoming 2026).

Du, Yilun, Shuang Li, Antonio Torralba, Joshua B. Tenenbaum & Igor Mordatch, Improving Factuality and Reasoning in Language Models through Multiagent Debate, Proceedings of the 41st International Conference on Machine Learning (ICML 2024), arXiv:2305.14325.

Engstrom, Nora Freeman & Aviv Caspi, Opening the Courthouse Door---or Just Lowering the Threshold?, JOTWELL: Legal Profession (July 3, 2026).

Fed. R. Civ. P. 26(b)(3).

Greiner, D. James, Cassandra Wolos Pattanayak & Jonathan Hennessy, The Limits of Unbundled Legal Assistance: A Randomized Study in a Massachusetts District Court and Prospects for the Future, 126 Harv. L. Rev. 901 (2013).

Grimm, Paul W., Maura R. Grossman & Gordon V. Cormack, Artificial Intelligence as Evidence, 19 Nw. J. Tech. & Intell. Prop. 9 (2021).

Guha, Neel, et al., LegalBench: A Collaboratively Built Benchmark for Measuring Legal Reasoning in Large Language Models, Advances in Neural Information Processing Systems 36 (2023).

Hadfield, Gillian K., Rules for a Flat World: Why Humans Invented Law and How to Reinvent It for a Complex Global Economy (Oxford Univ. Press 2017).

Hannaford-Agor, Paula, Scott Graves & Shelley Spacek Miller, The Landscape of Civil Litigation in State Courts (National Center for State Courts 2015).

Hickman v. Taylor, 329 U.S. 495 (1947).

Katz, Daniel Martin, Michael James Bommarito, Shang Gao & Pablo Arredondo, GPT-4 Passes the Bar Exam, 382 Phil. Trans. R. Soc. A 20230254 (2024).

Legal Services Corporation, The Justice Gap: The Unmet Civil Legal Needs of Low-Income Americans (2022).

Liang, Tian, Zhiwei He, Wenxiang Jiao, Xing Wang, Yan Wang, Rui Wang, Yujiu Yang, Shuming Shi & Zhaopeng Tu, Encouraging Divergent Thinking in Large Language Models Through Multi-Agent Debate, Proceedings of the 2024 Conference on Empirical Methods in Natural Language Processing (2024).

Magesh, Varun, Faiz Surani, Matthew Dahl, Mirac Suzgun, Christopher D. Manning & Daniel E. Ho, Hallucination-Free? Assessing the Reliability of Leading AI Legal Research Tools, Stanford HAI (2024).

Mata v. Avianca, Inc., 678 F. Supp. 3d 443 (S.D.N.Y. 2023).

Morgan v. V2X, Inc., No. 25-cv-01991-SKC-MDB, 2026 WL 864223 (D. Colo. Mar. 30, 2026).

New York State Bar Association, Pro Se Advocacy in the AI Era: Benefits, Challenges, and Ethical Implications (2026).

Park v. Kim, 91 F.4th 610 (2d Cir. 2024).

Sandefur, Rebecca L., Access to What?, 148 Daedalus 49 (2019).

Shah, Anand V. & Joshua Y. Levy, Access to Justice in the Age of AI: Evidence from U.S. Federal Courts (Mar. 20, 2026) (unpublished manuscript), https://ssrn.com/abstract=6766859.

Sharma, Mrinank, et al., Towards Understanding Sycophancy in Language Models, ICLR (2024).

Simshaw, Drew, Access to A.I. Justice: Avoiding an Inequitable Two-Tiered System of Legal Services, 24 Yale J.L. & Tech. 150 (2022).

Surden, Harry, Machine Learning and Law, 89 Wash. L. Rev. 87 (2014).

System Documentation (on file with author).

U.S. Bureau of Labor Statistics, People with a Disability: Labor Force Characteristics --- 2025, USDL-26-0364 (Mar. 3, 2026).

United States v. Heppner, No. 25-cr-503, 2026 WL 436479 (S.D.N.Y. Feb. 17, 2026).

Warner v. Gilbarco, Inc., No. 2:24-cv-12333, 2026 WL 373043 (E.D. Mich. Feb. 10, 2026).

@misc{chernets2026missingvariable,
  author       = {Chernets, Vadym},
  title        = {{The Missing Variable in AI-Assisted Litigation: Architecture and the Quality of Pro Se Access to Justice}},
  year         = {2026},
  howpublished = {SSRN},
  doi          = {10.2139/ssrn.7120940},
  url          = {https://doi.org/10.2139/ssrn.7120940}
}